Про кафедру ґрунтознавства
Кафедра ґрунтознавства розпочала свій славетний шлях 5 січня 1894 р. за ініціативи та під керівництвом засновника науки про ґрунт Василя Васильовича Докучаєва в Ново-Олександрійському Інституті сільського господарства і лісівництва (нині м. Пулави, Польша).
Це була перша у світі кафедра ґрунтознавства, де протягом майже 125-річної діяльності завжди було і є сьогодні збалансоване поєднання навчальної та науково-дослідної роботи, орієнтованої на потреби сільськогосподарського виробництва.
Історія кафедри ґрунтознавства тісно пов’язана з розвитком передових напрямів у ґрунтознавстві.
Становлення науки про ґрунт тривало довгі роки. У її основу В. В. Докучаєвим було покладено генетичну й еволюційну ідею про те, що ґрунт, по-перше, — самостійне природне тіло; по-друге, природно-історичне тіло; по-третє, функція природного середовища (антропогенез доповнили вже після В. В. Докучаєва).
Ця докучаєвська тріада зумовлює розвиток ґрунтотворного процесу, велику різноманітність ґрунтів світу, їх родючість. Теорія ґрунтоутворення, генетична класифікація ґрунтів, поняття про «тип» ґрунту, польова (морфологічна) діагностика і методи ґрунтової картографії, зональність ґрунтового покриву, карти ґрунтів європейської частини Росії, бонітування земель — усе це вперше було розроблено В. В. Докучаєвим і тепер використовується ґрунтознавцями різних країн світу.
В основу науки про ґрунт Василь Васильович поклав генетично-еволюційні засади. Уперше розроблені Докучаєвим, його учнями та послідовниками теорія ґрунтотворного процесу, генетична класифікація ґрунтів, положення про п’ять факторів ґрунтотворення (клімат, материнські породи, рослинність, рельєф і вік країни), а також поняття про «тип» ґрунту, морфологічну діагностику ґрунтів і методи ґрунтової картографії, зональність ґрунтового покриву, карти ґрунтів європейської частини Росії, бонітування земель тощо і сьогодні використовують ґрунтознавці всього світу.
Саме такі засади започаткували видатний учений, засновник науки про ґрунт Василь Васильович Докучаєв та його талановитий учень і перший завідувач кафедри ґрунтознавства, професор Микола Михайлович Сибірцев.
Першим завідувачем кафедри (1894–1899 рр.) за наполяганням професора В. В. Докучаєва став М. М. Сибірцев.
М. М. Сибірцев – автор першого у світі підручника «Почвоведение». Це практично основний зміст його лекційного курсу з ґрунтознавства, який він читав студентам другого курсу (агрономам і лісівникам).
Перше видання підручника вийшло 1900 р.; друге – 1909 р.; третє – 1914 р.; четверте – 1951 р. (472 с.); польською мовою – 1907 р. Підручник складається з шести відділів, що поділяються на глави.
Під його керівництвом Миколи Михайловича на кафедрі організовано добре систематизований музей ґрунтів. Учений класифікував і розвинув теорію В. В. Докучаєва про ґрунти, поділивши їх на зональні, інтразональні й азональні.
У той час створено першу у світі класифікацію ґрунтів на генетичних принципах (класифікація Докучаєва і Сибірцева) та інші ґрунтово-картографічні й земельно-оцінювальні наукові розробки.
У період з 1899 р. до 1911 р. кафедру ґрунтознавства Ново-Олександрійського інституту сільського і лісового господарства очолював відомий ґрунтознавець академік Костянтин Дмитрович Глінка. Під його керівництвом проходили дослідження генези, географії та класифікації ґрунтів, які охоплювали близько 3 млн км2 території Сибіру і Середньої Азії. Напрацьований матеріал було покладено в основу оглядової карти ґрунтів азіатської частини СРСР.
Учений К. Д. Глінка є автором підручника з ґрунтознавства, який витримав шість видань, у тому числі й англійською мовою. Він розробив нову генетичну класифікацію ґрунтів світу і вперше обґрунтував п’ять типів ґрунтоутворення (підзолистий, болотний, степовий, солонцюватий, латеритний), які утворюють 25 типів ґрунтів. Першим у ґрунтознавстві звернув увагу (1911 р.) на розвиток профілю деяких ґрунтів шляхом обезмулювання верхніх горизонтів. Цей процес згодом (1956 р.) Ф. Дюшофур назвав «лесиважем» (lessive).
У 1927 р. був обраний дійсним членом АН СРСР (він перший академік-ґрунтознавець), а також першим (за часом) президентом Міжнародного товариства ґрунтознавців світу (МТГ), що підтвердило високий світовий авторитет ученого–послідовника В. В. Докучаєва і тодішнього радянського ґрунтознавства в цілому.
Після залишення посади К. Д. Глінкою в 1911 р. завідування кафедрою перейшло до його асистента, згодом (1912 р.) ад’юнкт-професора В. П. Смирнова-Логінова, який запросив випускника Варшавського університету С. М. Муравлянського асистентом кафедри.
В. П. Смирнов-Логінов продовжив викладання курсу лекцій з ґрунтознавства, розпочатий М. М. Сибірцевим і К. Д. Глінкою, дослідження з розділу «Мінералогія ґрунтів», вивчення підзолистого процесу ґрунтоутворення і територіальних ґрунтових обстежень у межах Алтаю і Томської губернії, а С. М. Муравлянський досліджував питання характеристики твердої фази ґрунтів (гранулометричний склад, фізико-механічні властивості).
Ново-Олександрійський інститут сільського господарства і лісівництва 1914 р. було переведено до м. Харкова, через початок Першої світової війни, а 26 березня 1921 р., згідно з Постановою Раднаркому УРСР, інститут перейменовано на Харківський інститут сільського господарства і лісівництва. Кафедру ґрунтознавства розмістили в будівлі на вул. Рівності та Братерства, 92 (нині Мироносицька).
Професор B. П. Смирнов-Логінов залишив кафедру у зв’язку з обранням його деканом сільськогосподарського факультету Тбіліського політехнічного інституту.
Виконання обов’язків завідувача кафедри ґрунтознавства Харківського інституту сільського і лісового господарства було доручено C. М. Муравлянському, який на той час став професором. Так розпочався харківський етап історії кафедри ґрунтознавства.
Розвиток ґрунтознавства в Україні у 20-ті рр. XX ст. пов’язаний з Григорієм Григоровичем Маховим, який був представником школи ґрунтознавців Олександра Гнатовича Набокіх.
Учений був організатором Першого з’їзду ґрунтознавців України (15-21 квітня 1923 р.), учасником першої сільськогосподарської виставки у м. Москві (19-21 жовтня 1923 р.), на якому демонструвалися зразки ґрунтів дослідних станцій України, карта ґрунтів України, а також колекція ґрунтів України. Її було також представлено на Першому міжнародному конгресі ґрунтознавців у м. Вашингтоні (1924 р.). Разом із секцією ґрунтознавства України Г. Г. Махов переїхав із Києва в Харків, де з 15.03. до 28.10.1924 р. виконував обов’язки завідувача кафедри ґрунтознавства Харківського інституту сільського господарства імені X. Раковського (нині Харківський НАУ імені В. В. Докучаєва).
У 1924 р. в Харківському СГІ було створено науково-дослідну кафедру ґрунтознавства, професором якої обрано Олексія Никаноровича Соколовського —наукового послідовника академіків В. Р. Вільямса і Д. М. Прянишникова.
Деякий час в інституті існували два підрозділи – кафедра ґрунтознавства, очолювана професором Г. Г. Маховим, яка виконувала навчально-методичну роботу, і кафедра професора О. Н. Соколовського, яка проводила науково-дослідну роботу. Згодом відбулося об’єднання в єдину кафедру ґрунтознавства, якою протягом майже 35 років (з 1924 р. до 1959 р.) керував академік Олексій Никанорович Соколовський – видатний учений-ґрунтознавець, перший президент академії аграрних наук України, академік АН УРСР і ВАСГНІЛ, ректор Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва (1944-1959 рр.), визначний організатор сільськогосподарської науки і виробництва.
На кафедрі тоді працювали професори Г. Г. Махов, Д. Г. Віленський і геоботанік Є. М. Лавренко.
Саме завдяки керівництву Олексія Никаноровича створено наукову школу з агроґрунтознавства («Наукова школа академіка Соколовського», потім «Харківська школа ґрунтознавців», «Українська школа ґрунтознавців»).
Коло наукових питань представників співтовариства українського ґрунтознавства охоплювало актуальні й нині проблеми: теорія походження легкорозчинних солей у ґрунтах; галогенез лесової товщі України; розвиток змитих ґрунтів; колоїдно-хімічні дослідження гумусу ґрунтів як полідисперсної системи; культурний (антропогенний) процес ґрунтоутворення та ін.
У 1956 р. на базі кафедри ґрунтознавства під керівництвом академіка О. Н. Соколовського було створено НДІ ґрунтознавства (нині ННЦ «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського»), який розміщувався на території кафедр ґрунтознавства, агрохімії, землеробства на вул. Дзержинського, 92.
Протягом 20 років (1959-1979 рр.) завідувачем кафедри ґрунтознавства був Олександр Маркович Грінченко – доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки УРСР, ректор ХСГІ (1959-1969 рр.), учень і послідовник О. Н. Соколовського. Це був період активного продовження дослідження ґрунтів України і розвинення досягнень генетичного й агрономічного ґрунтознавства великою плеядою українських учених.
У 1977 р. ХСГІ перебазували на нове місце – землі навчально-дослідного господарства – «Комуніст» (із 2004 р. – «Докучаєвське»). Кафедра розмістилася в навчальному корпусі № 4 на двох перших поверхах, де має чотири навчальні та дві лекційні лабораторії, дві вагові кімнати, кабінет-музей геології і мінералогії, кабінет-музей генезису і картографії ґрунтів, який нараховує більше 150 монолітів ґрунтів від 1 до 3 м глибиною, що були відібрані під час навчальної практики студентами III курсу факультету агрохімії і ґрунтознавства під керівництвом Д. Г. Тихоненка, A. О. Георгі, а потім – М. О. Горіна в 1962–1972 pp.
Агрономічне ґрунтознавство, започатковане академіком О. Н. Соколовським, розвивали у своїх роботах багато учених: Г. С. Гринь, А. Ф. Яровенко, В. Д. Кисіль, I. A. Шеларь, М. І. Лактіонов, Н. В. Дубовська, A. О. Георгі, Д. Г. Тихоненко, В. Д. Муха, O. A. Чесняк.
Згодом докторами наук, професорами стали: А.Ф. Яровенко (1970 р.), М.І. Лактіонов (1978 р.), В. Д. Муха (1982 p.), Д. Г. Тихоненко (1984 p.).
Наступні 26 років (1979-2005 рр.) кафедру ґрунтознавства очолював Микола Ілліч Лактіонов – доктор сільськогосподарських наук, професор, учень академіка О. Н. Соколовського. Він був проректором з навчальної роботи Харківського державного аграрного університету імені В. В. Докучаєва (1969-1993 рр.) і його ректором (1993-1996 рр.). Кафедра продовжувала наукові традиції, закладені видатними вченими-ґрунтознавцями попередніх років.
Професор М. І. Лактіонов створив власну наукову школу дослідників органічної частини ґрунту, розглядаючи її як складний і динамічний за хімічним складом комплекс органічних і органо-мінеральних сполук зі стійкими властивостями.
Ґрунтовність думки сприяла використанню керівником і його учнями наявних і розроблених власноруч методів досліджень, спрямованих на вивчення властивостей гумусу, а не лише його варіабельного складу.
З 2005 р. до 2012 р. завідувачем кафедри ґрунтознавства був Дмитро Григорович Тихоненко – доктор сільськогосподарських наук, професор, відомий фахівець з еволюції, класифікації та раціонального використання ґрунтів України, який також працював деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства (1974-1996 рр.) та проректором з навчальної роботи Харківського НАУ імені В. В. Докучаєва (1996-2009 рр.).
Тоді на кафедрі працювали чотири професори – д-р с.-г. наук Д. Г. Тихоненко, д-р с.-г. наук М. І. Лактіонов, д-р с.-г. наук, чл.-кор. УААН С. Ю. Булигін, д-р біол. наук М. О. Горін; шість доцентів, кандидатів наук – В. В. Дегтярьов (декан факультету агрохімії і ґрунтознавства), В. С. Тарара, Л. Л. Величко, К. Б. Новосад, О. М. Казюта, О. Ю. Чекар; викладач, канд. с.-г. наук В. С. Тіщенко; асистент С. В. Крохін; три старших лаборанти – В. О. Малюга, Н. П. Булат, Г. М. Чередниченко, лаборант О. С. Яременко. Протягом 1999-2002 рр. докторантом кафедри був В. І. Філон – доцент кафедри агрохімії, який у 2011 р. захистив докторську дисертацію на тему «Діагностика і екологобезпечне спрямування трансформації ґрунтів при внесенні добрив».
З 2005 р. на кафедрі діє науково-виробнича лабораторія з охорони ґрунтів, науковими керівниками якої були професори С. Ю. Булигін і B. В. Дегтярьов.
З 2012 р. кафедру очолює доктор сільськогосподарських наук, професор Василь Володимирович Дегтярьов, який працював заступником проректора з заочної освіти (1993-2001 рр.), деканом факультету агрохімії і ґрунтознавства (2001-2013 рр.), першим проректором Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва (2013-2016 рр.).
Напрями наукової роботи кафедри орієнтовані на реалізацію державної політики в галузі охорони і підвищення родючості ґрунтів України різного походження, їх агровиробничої характеристики і класифікації.
