Історична довідка кафедри епізоотології та мікробіології

Кафедра епізоотології та мікробіології ДБТУ створена у вересні 2021 року, в результаті  об‘єднання кафедри епізоотології та ветеринарного менеджменту з кафедрою  мікробіології, вірусології та імунології Харківської державної зооветеринарної академії (ХДЗВА).

Об’єднану кафедру очолила кандидат ветеринарних наук, доцент Северин Р.В.

Кафедра епізоотології  одна з найстаріших кафедр університету. Викладання епізоотології як самостійного курсу було розпочато ще у 1805 році кафедрою скотолікування на медичному факультеті Харківського університету. Курс викладався професором Ф.В. Пільгером та мав мету вивчення пошесних хвороб тварин. По ініціативі Ф.В. Пільгера на основі кафедри худоболікування була створена кафедра епізоотології з ветеринарною поліцією.

Епізоотологічний напрямок завжди був найважливішим в діяльності нашого учбового закладу: навіть його організація була пов’язана чи не в першу чергу з необ­хідністю науково обґрунтованої боротьби з епізоотіями в Україні. Вже перший дире­ктор Харківського ветеринарного училища проф. Н.Д. Галицький був визначним епізоотологом європейського рівня, який встановив походження чуми великої рогатої худоби в Україні і з моменту заснування нашого закладу (1851 рік) читав курс «Вчен­ня про пошесні хвороби», з якого народилося дві дисципліни: епізоотологія та бактеріологія. В 1881 році проф. А.А. Раєвський створив найперші вказівки по вивченню інфекційних хвороб свійських тварин, які стали базовим підручником для студентів ветеринарної медицини. Професор А.А. Раєвський викладав епізоотологію на медичному факультеті Харківського університету з 1881 до 1895 року. У 1905 році для кафедри епізоотології було збудовано окреме приміщення.

При підтримці директора Харківського ветеринарного інституту (ХВІ)  А.А. Раєвського Л.С. Ценковський винайшов методичні підходи і розробив оригінальну вакцину проти сибірки. Ефективність протисибіркових щеплень була настільки разючою, що незабаром на кошти Міністерства державного майна при кафедрі епізоотології ХВІ професор А.А. Раєвський створив спеціальну лабораторію з виготовлення протисибіркових вакцин. Ця лабораторія відіграла визначну роль у впровадженні ефективних заходів боротьби з сибіркою у Східній Європі.

Приготування вакцин, розробка найактуальніших проблем боротьби з чумою великої рогатої хвороби, сапом, сибіркою, популяризація наукових досягнень в галузі  боротьби з інфекційними захворюваннями спричинили зміни у відношенні урядових та земських закладів і всього суспільства не тільки до ХВІ, але й до ветеринарної справи  в цілому. Лабораторія розгорнула плідну працю з впровадження вакцин у практику  боротьби з сибіркою і вже через кілька років земства різних губерній почали засновувати власні бактеріологічні лабораторії у вигляді філій та відділень ХВІ.

В цій лабораторії, що була базовою для кафедри епізоотології, працювали майбутні визначні епізоотологи та мікробіологи – І.0. Гордзяловський (з 1916 до 1919 був завідувачем кафедри епізоотології), Д.Ф. Конєв (з 1904 року директор цієї лабораторії, автор вакцини та сироватки проти бешихи), А.В. Дедюлін (згодом професор бактеріології та м’ясознавства, фахівець з серодіагностики та епізоотології сапу коней), з 1919 до 1922 року був завідуючим кафедри епізоотології ХВІ, а з 1922 до 1925 року  – професор М.Д. Аггалі, який удосконалив технологію масових щеплень («кран Аггалі»).

В бактеріологічній лабораторії під керівництвом професора Д.Ф. Конєва проведено цикл капітальних досліджень по отриманню вакцини проти віспи (каприна) яка використовувалась для масових щеплень овець в Україні, а також розробив принципи отримання високоефективних вакцини та сироватки проти бешихи.

Після професора М.Д. Аггалі з 1926 до 1931 року завідувачем був професор П.А. Іванов – засновник школи епізоотологів.

Найбільш яскравими представниками цієї школи були професори І.І. Лукашов, М.Г. Нікітін, В.І. Ротов.

З 1931 до 1970 року на посаді завідувача кафедри епізоотології з інфекційною клінікою працював Іван Іванович Лукашов.

Лукашов І.І. народився в 1901 р. в сім’ї службовця. В 1926 р. закінчив Харківський  ветеринарний інститут (ХВІ). Після закінчення інституту працював ординатором інфекційної клініки і в тому ж році був прийнятий до аспірантури  на кафедру епізоотології. Підготовка аспірантів при кафедрі велась з 1926 р. В 1929 р. отримав звання наукового співробітника кафедри і зарахований на посаду асистента кафедри. З 1930 р. – доцент кафедри епізоотології, а з 1931р. – професор, завідуючий кафедрою епізоотології з інфекційною клінікою.

У 1940 році І.І. Лукашов захистив докторську дисертацію з вивчення епізоотології туберкульозу коней і став професором. Під час німецької окупації, будучи евакуйованим з м. Харкова, працював професором, зав. кафедрою паразитології в Саратовському ветеринарному інституті до вересня 1942 року. З 1942 р. до 1944 р. завідував кафедрою терапії і діагностики на ветеринарному факультеті Киргизького сільськогосподарського інституту. В лютому 1944 р. знову повернувся в ХВІ на посаду професора, завідуючого кафедрою епізоотології. У 1948 році йому було присвоєно звання Почесного діяча науки УРСР, а в 1956 році  його було обрано член-кореспондентом ВАСГНІЛ.

Професор І.І. Лукашов – автор першого українського підручника з епізоотології, який став класикою ветеринарних підручників радянського періоду. Він впрова­див в учбову програму епізоотології вивчення трьох розділів: загальної епізоотології, спеціальної епізоотології, організації ветеринарної справи; удосконалив учбову та виробничу практику з епізоотології, націлену на закріплення знань студентів, набутих на лекційних та лабораторно-практичних заняттях; надав нового імпульсу роботі спецлабораторії при кафедрі епізоотології. І.І. Лукашовим створено школу епізоотологів. Під час своєї педагогічної роботи професор Лукашов І.І. був зайнятий виконанням різноманітної науково-дослідницької тематики по епізоотології, яка мала як наукове, так і велике практичне значення у справі боротьби з заразними захворюваннями тварин на Україні. Професор Лукашов І.І. був постійним консультантом Українського Міністерства сільського господарства з різних питань, пов’язаних із заходами по профілактиці і боротьбі з заразними хворобами тварин.

Під керівництвом професора І.І. Лукашова розроблені і впроваджені у виробництво методи діагностики і лікування при енцефаломієліті, токсикозах, туберкульозі коней, бешисі, хворобі Ауескі, атрофічному риніті і віспі свиней; туберкульозі великої рогатої худоби і птиці. За період наукової та педагогічної діяльності проф.. І.І. Лукашовим опубліковано більше 150 наукових робіт. Під його керівництвом підготовлено та захищено 4 докторські дисертації В.І. Ротов, 1958; І.А. Ізмайлов, 1964; М.Г. Нікітін, 1964; Г.В. Дунаєв, 1972) та 23 кандидатські дисертації.

В період 1957 – 1962 років кафедра епізоотології працювала над спеціальною (захисною) тематикою Міністерства сільського господарства СРСР: №3/7 “Випробування різних антибіотиків, нових бакпрепаратів та хіміопрепаратів для профілактики, і терапії тварин при сибірці та хворобі Ауєски”; №7/7 “Створення високоефективної (хімічної) вакцини проти сибірки”; (спільно з професором М.В. Рево); 7/20 “Випробування ефективності існуючих біопрепаратів проти особливо небезпечних хвороб при аерогенному зараженні тварин”; №8/24 “Вивчення епізоотології хвороби Ауєски” та інші. І.І. Лукашова нагороджено урядовими нагородами: двома орденами «Знак Почёта», «Орденом Трудового Красного знамени», і медаллю «За доблесний труд» в Великій Вітчизняній війні. Під керівництвом професора Лукашова І.І. на кафедрі працювали доценти Нікітіна В.С., Чеглакова Г.В., Лебедєв В.І., Петренко Г.Г., Бєлоконов І.К., Зборщенко М.Ф., Наймитенко Є.П., Заволока А.А., Смолянінов В.К., Рожнятовська О.І.,

У 1970 році завідувачем кафедри став професор Михайло Григорович Нікітін, учень І.І. Лукашова. Нікітін М.Г. народився 25 грудня 1913 року в з. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Після закінчення школи Михайло Григорович в 1931 році поступив в Молочаєвській ветеринарний технікум з метою оволодіння основами ветеринарних знань. Заняття в технікумі чергувались з виїздами на боротьбу з бандами ЧОН (частини особливого призначення).

Після закінчення Харківського ветеринарного     інституту в 1938 році його запросили працювати асистентом на кафедру епізоотології ХВІ. Одночасно з учбовим процесом він займався і науково-дослідною роботою.

У 1947 р. Михайло Григорович підготував і захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата ветеринарних наук; а у 1964 р. – на здобуття вченого ступеня доктора ветеринарних наук. При цьому особливий внесок вніс в розробку заходів боротьби з хворобою «Ауески» на Україні. Ним написано і опубліковано більше 90 наукових робіт, розроблена і упроваджена інструкція по боротьбі з хворобою Ауески.

Ротов В’ячеслав Іванович працював на кафедрі епізоотології з 1930 року.  Під керівництвом професора Лукашкова І.І. в 1936 році захистив кандидатську дисертацію, а в 1958 – докторську на тему «Діагностика туберкульозу птахів і заходи боротьби з ним» По результатам досліджень написав монографію «Туберкульоз птахів». У 1960р. ВАК Ротову В.І. присвоїли вчене звання професора кафедри епізоотології, а у 1961 р. призначили завідуючим кафедрою мікробіології ХЗВІ.

Панікар Ігор Іванович   на кафедрі епізоотології працював з 1971 року до 1981 року. Дисертацію на ступінь доктора ветеринарних наук захистив у 1979 році по темі “Вірусний гепатит каченят, заходи боротьби і профілактики”. Панікар І.І. вперше в Україні  (і СРСР) одержав вакцинний штам вірусу гепатиту качок «ЗМ», з якого на біофабриках готується вірус-вакцина. За цей біопрепарат він з співавторами був нагороджений  Державною премією УРСР.

З 1980 до 1990 року кафедру очолював ректор ХЗВІ, доцент Євген Петрович Наймитенко – автор 4-х монографій, більш як 40 наукових робіт. В цей період на кафедрі епізоотології працювали доценти Руденко А.Ф., Смолянінов В.К., Ліхтман Б.А., Горбатенко С.К., Мамчур Б.М., ст. викладач Цупило А.О.

У квітні 1990 р на посаду зав. кафедрою епізоотології, організації та економіки ветеринарної справи було обрано доцента (з 1991р. – професор) А.А. Заволоку.

З 2002 року до липня 2004 р. завідуючим кафедрою працював ст. науковий співробітник, доцент Бузун Андрій Ігоревич, який в теперішній час працює в ННЦ ІЕКВМ.

В травні 2001 року в ХЗВІ була створена кафедра ветеринарного менеджменту для реалізації європейської програми «Темпуc» під назвою «Реформи ветеринарної освіти у Харкові. Україна» і підготовки лікарів ветеринарної медицини для роботи в умовах ринкової економіки.

Завідуючим кафедрою був обраний ректор ХДЗВА, професор кафедри епізоотології Головко Валерій Олексійович.

У зв’язку з об’єднанням кафедри епізоотології з кафедрою ветеринарного менеджменту (липень, 2004 р.) завідуючим створеної кафедри епізоотології та ветеринарного менеджменту став доктор ветеринарних наук, професор, член-кореспондент УААН Головко В.О.

Головко Валерій Олексійович у 1988 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Острые респираторные заболевания в промышленном скотоводстве: эпизоотология, профилактика и меры борьбы.» , а у 1996 році – докторську дисертацію на тему: «Стійкість шовковицького та дубового шовкопрядів до хвороб і несприятливих факторів середовища». В 1999 р. він був обраний членом-кореспондентом УААН, а в 2005 році – академіком УАН.

Кафедра мікробіології, вірусології та імунології веде свій літопис від 1907 р. та пов’язана з відкриттям бактеріологічної лабораторії.

Передісторією відкриття лабораторії було відрядження у 1882 р. великого дослідника, професора Харківського університету Л. С. Ценковського до Парижу для ознайомлення з дослідженнями Л. Пастера по виготовленню вакцини проти сибірки. Знаходячись у франції Л.С. Ценковський зрозумів, що краще не купувати готову, а виготовляти свою вакцину, і повернувшись додому, він організував першу в країні бактеріологічну лабораторію, завданням якої було отримання своєї проти сибіркової вакцини. У 1883 році вакцина була готова і її почали використовувати на практиці.

Саме у Харкові він придбав славу засновника вітчизняної школи мікробіологів і став першовідкривачем вітчизняної вакцини. Перша вакцина в нашій вітчизні з’явилася у нас в Харкові в 1887 році. До цього ні в медицині ні у ветеринарії вакцин не було. Але вже було відомо про зарубіжні досягнення в цій області. Інфекційні захворювання в цей період представляли велику загрозу і заподіювали величезні економічні збитки.

Після смерті Л.С. Ценковського ця лабораторія у 1887 році була реорганізована та переведена із університету до Харківського ветеринарного інституту, який знаходився поруч з університетом на вулиці Сумській.

Керівником лабораторії став А.А. Раєвський (1849-1916), який раніше працював у Петербурзі професором ветеринарного відділення  Петербурзької військово-медичної академії, а з 1884 р. був призначений директором Харківського ветеринарного інституту і працював на цій посаді до 1904 р. В подальшому був призначений керівником Ветеринарного комітету при міністерстві внутрішніх справ.

Ветеринарна лабораторія Харківського ветеринарного інституту вважалася зразково – показовою. У той час в бактеріологічній станції були сконцентровані молоді й талановиті ветеринарні лікарі-асистенти. Серед них О.В. Дєдюлін, потім, з 1907 року, він стає першим професором бактеріології, І.І. Гордзяківський, який у 1907 році став професором епізоотології, Д.Ф. Конєв — згодом завідувач цієї станції, а з 1915 року він є екстраординарним професором бактеріології, Н. Д. Агалі з 1924 року став директором Українського інституту експериментальної ветеринарії.

У 1897 році Д.Ф. Конєв одержав вакцину проти бешихи свиней.

У лабораторії безперервно йшла робота з вивчення не тільки сибірки, тут займалися сапом, віспою овець, бешихою свиней, віспою птиці та іншими інфекціями.

До створення кафедри бактеріології з ініціативи А.О. Раєвського вперше в ХВІ вже почалося викладання бактеріології як окремої науки для студентів і ветеринарних лікарів, відряджуваних для стажування. Фактично з 1889 року А. О. Раєвський надає курсу бактеріології академічну автономність, читає на 3-му та 4-му курсах загальну й спеціальну мікробіологію. Практичні заняття проводилися з мікробіології зі студентами, які закінчували інститут на 4-му курсі. Після А.О. Раєвського курс бактеріології читав магістр ветеринарних наук Д. Ф. Конєв, йому допомагав Н.Д. Агалі.

Важливою подією для бактеріологів було створення самостійної кафедри у 1907 році. В інститут був запрошений магістр ветеринарних наук, приват-доцент Олександр Васильович Дєдюлін на завідування кафедрою бактеріології та м’ясоведення. З цього часу починається організація самостійної бактеріологічної лабораторії (кабінету), який очолював постійно, аж до кінця свого життя, талановитий вчений мікробіолог і м’ясовід О.В. Дєдюлін.

Поряд з кафедрою бактеріології бактеріологічна лабораторія продовжувала функціонувати як науково-дослідний заклад, проводила наукову роботу, допомагала суспільній та урядовій ветеринарній службі, консультувала з різних питань боротьби з інфекціями та продовжувала педагогічну роботу. З 1908 року лабораторією керував магістр ветеринарних наук Дмитро Федорович Конєв, приват-доцент з 1906 року і екстраординарний професор бактеріології з 1915 року. А кафедрою бактеріології з дня її заснування і до своєї смерті у жовтні 1924 року керував О.В. Дєдюлін. До 1914 року він був екстраординарним професором, потім стає штатним екстраординарним професором, а з 1917 року був підвищений у звання ординарного професора. В цьому ж році був звільнений з посади директора інституту Г.О. Гумілевський, і колегія професорів, приват-доцентів і асистентів Харківського ветеринарного інституту одноголосно обрала ординарного професора О.В. Дєдюліна на посаду директора інституту і Голови його Вченої Ради терміном на три роки. На цій посаді він був затверджений Тимчасовим Урядом 24 липня 1917 року.

Однак, сформовані два мікробіологічні підрозділи, бактеріологічна лабораторія та кафедра бактеріології, яка згодом була перейменована в кафедру мікробіології, лише умовно розділили між собою науково-дослідну та педагогічну роботу. Професор О.В. Дєдюлін і його асистент Ф.М. Орлов наукові дослідження проводили переважно на базі непогано обладнаної бактеріологічної лабораторії, що мала у розпорядженні просторі приміщення. З іншого боку, завідувач лабораторії Д.Ф. Конєв був довгий час приват-доцентом, а з 1915 року одержав звання позаштатного екстраординарного професора та викладав мікробіологію в якості другого професора кафедри. Професор О.В. Дєдюлін, у свою чергу, окрім читання курсів мікробіології та м’ясоведення студентам 3-го та 4-го років навчання, постійно читав окремі розділи мікробіології на курсах ветеринарних лікарів.

Завідувач бактеріологічної лабораторії Д.Ф. Конєв у 1918 році пішов з інституту, а станцією та кафедрою керував О.В. Дєдюлін. Після його смерті директором Українського інституту експериментальної ветеринарії був призначений Н.Д. Агалі, якому було присуджено Ноnоrіs саusа (заради пошани) звання професора. А виконуючим обов’язки завідувача кафедри мікробіології ХВІ було обрано приват-доцента, магістра ветеринарних наук Федора Микитовича Орлова. У 1926 році Наркомом УРСР він був затверджений у званні професора та на посаді завідувача цієї кафедри.

Після Ф.М. Орлова тимчасове виконання обов’язків завідувача кафедри було доручено доценту А.М. Грицай, а в 1945 році з 1-го серпня на цю посаду був запрошений професор, доктор медичних і ветеринарних наук М.В. Рево, який раніше завідував кафедрами мікробіології спочатку з 1925 р в Київському, а пізніше і до 1945 р в Казанському ветеринарному інститутах.

У 1961 р. після об’єднання двох інститутів, кафедра мікробіології розширюється за рахунок злиття з аналогічною кафедрою Харківського зоотехнічного інституту, якою завідував А.Т. Богаєвський, після злиття він залишився на посаді ведучого курсу мікробіології на зоотехнічному факультеті. Потім М.В. Рево раптово залишив кафедру та переходить до м. Чернігова на посаду директора науково-дослідного інституту мікробіології ґрунту.

Після М.В. Рево завідувачем кафедри стає професор В.І. Ротов (1905-1990), який до цього працював професором кафедри епізоотології. А в 1966 р він також іде до Чернігова директором після смерті М.В. Рево. Завідувачем кафедри обирається доцент Г.В. Дунаєв (1925-1999), який у 1972 р захищає докторську дисертацію на тему сибірки.

В 1974 р до кафедри мікробіології був переведений курс ветеринарно-санітарної експертизи, у зв’язку з цим кафедра стала йменуватись кафедрою мікробіології, вірусології та ветсанекспертизи. У 1976 р курс ветсанекспертизи реорганізували у самостійну кафедру, а до кафедри мікробіології додали курс основ ветеринарії, який вів професор А.Ф. Русінов. З цього часу кафедра одержала назву кафедра мікробіології, вірусології та основ ветеринарії.

У цей час на кафедрі проводилися інтенсивні наукові дослідження як з бактеріології, так і з вірусології. У 1979 р доцент кафедри В.М. Апатенко захищає дисертацію по змішаним вірусним інфекціям, після чого він був обраним завідувачем кафедри патанатомії та патфізіології, тобто його дисертація мала патоморфологічний нахил. Після виходу на пенсію Г.В. Дунаєва в 1986 р В.М. Апатенко обирається завідувачем кафедри мікробіології, вірусології і імунології. На цій посаді він працює 20 років.

Науковим напрямком досліджень В.М. Апатенка була інфекційна патологія. Під науковим керівництвом В.М. Апатенка підготовлено 9 кандидатів ветеринарних наук, він був Головою Спецради з захисту кандидатських та докторських дисертацій ХЗВІ, з 1993 до 2011 року був членом подібної Ради при ННЦ «Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини», членом науково-технічної Ради секції ветеринарної медицини АПК України, з 1992 до 1997 року був членом учбово-методичного об’єднання Мінагропрому України. Професор В.М. Апатенко в 1997 р був обраний академіком академії наук Вищої школи України.

У 1997р курс основ ветеринарії був переведений на кафедру зоогігієни, а кафедру мікробіології реорганізували і назвали кафедра мікробіології, вірусології та імунології. У 1992 р на базі кафедри був створений самостійний курс біотехнології.

З 2007 р по січень 2009 р на базі кафедри мікробіології, вірусології та імунології було створено дві кафедри: кафедра мікробіології та біотехнології і кафедра вірусології та імунології. Кафедрою мікробіології та біотехнології завідував за сумісництвом директор Національного наукового центру «ІЕКВМ» академік НААН України Б.Т. Стегній. Кафедрою вірусології та імунології завідував доктор ветеринарних наук, професор О.В. Волосянко. З січня 2009 року відбулося об’єднання цих двох підрозділів в кафедру мікробіології, вірусології та імунології, яку очолив доктор ветеринарних наук С.А. Ничик. З 2010 по 2021рр  кафедрою завідував доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН України, заслужений діяч науки та техніки Б.Т. Стегній.