Історія

 Усе почалось у 1930 році. У зв’язку з гострою нестачею висококваліфікованих кадрів в країні розпочалась реформа вищої та спеціальної вищої освіти. 12 червня РНК УРСР ухвалила Постанову про реорганізацію ВИШів та ВТИШів і про передачу їх у ведення відповідних наркоматів. У розділі “Сільськогосподарська галузь” передбачалося створення у Харкові інституту механізації та електрифікації сільського господарства на базі відділень механізації Харківського та Полтавського сільськогосподарських інститутів.

Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (ХІМЕСГ) був одним з перших сільськогосподарських вузів інженерного профілю, створений за часів колективізації Постановою Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних Комісарів СРСР від 23 липня 1930 року № 40/237. Він розпочав підготовку інженерів—механіків з ремонту та експлуатації тракторів і сільськогосподарських машин.

Основу першого курсу склав робітфак — відряджені на навчання члени партії (так звані “парттисячники” та “комнезамівці”). Багато з них так і не отримали диплому про закінчення ХІМЕСТ, оскільки були достроково відкликані і направлені на зміцнення армії, МТС, радгоспів та різних державних установ. На другий та третій курси були переведені групи факультету індустріалізації сільського господарства Полтавської сільськогосподарської академії.

Проводилася значна робота щодо визначення профілю інституту, підбору викладацьких кадрів, організації кафедр, розробки програм, прийому та розміщення перших студентів. До інституту прийшли працювати викладачі з сільськогосподарського, технологічного та інших навчальних закладів м. Харкова.

Лише у вересні 1930 року Трактороцентр СРСР прийняв на баланс новий інститут — Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства, першим ректором якого був призначений І.Л. Шапошніков, за фахом економіст (він закінчив Сталінську торгово-промислову академію), революціонер у минулому. У 20-ті роки він працював у банківських структурах Донбасу і Харкова, а в 1930 році його було призначено уповноваженим Трактороцентру в Україні.

Найскладнішим питанням для інституту в перші роки його існування стало формування власної навчально-матеріальної бази: навчальних корпусів, лабораторій, студентських гуртожитків, житла для викладачів.

У 1933 році ХІМЕСГу було передано будинок № 45 по Старомосковській вулиці. Сьогодні це проспект Московський, 45, де розташовані корпуси механіко-технологічного факультету та факультету технічного сервісу. Саме це дало змогу розпочати організацію лабораторій при кафедрах інституту. У грудні 1933 року інституту передано Харківські машинно-тракторні майстерні з планом ремонту 250 тракторів, а також невеликий радгосп ім. Першого Травня в селищі Комарівка з площею земельних угідь 462 га, який став навчально-дослідним господарством інституту.

Війна зруйнувала плани і загальмувала розвиток інституту. З осені 1941 року по листопад 1943 року ХІМЕСГ знаходився в евакуації в м. Ташкенті, де він став факультетом механізації Ташкентського гідромеліоративного інституту.

Після повернення з евакуації до Харкова в 1943 році інститут знову почав готувати кадри для держави. У навчальні аудиторії прийшли 68 студентів, з якими проводили заняття 26 викладачів.
У складних умовах вдалося відновити матеріально-технічну базу, поповнити професорсько-викладацький склад кваліфікованими педагогами та вченими, значно розширити підготовку інженерних кадрів для села.

У 1953 році рішенням уряду в інституті було відкрито спеціальний факультет підготовки інженерів-механіків та інститут удосконалення керівних працівників і спеціалістів МТС. У той же час розпочалася підготовка іноземних фахівців для країн далекого зарубіжжя.

У 50-60- ті роки продовжується зростання та розвиток інституту як провідного вищого навчального закладу галузі. У складі інституту було створено обчислювальний центр, спортивно-оздоровчий табір в с. Утківка. Успішно працювало навчально-дослідне господарство ім. Першого Травня з тваринницьким комплексом (500 корів), парком сільськогосподарської техніки та обладнанням. До інституту прийшли нові висококваліфіковані кадри викладачів, що дало можливість не тільки значно підняти рівень навчально-методичної роботи, але й забезпечити розробку нових наукових напрямів.

У 1978 році інституту були передані навчальні корпуси ХСГІ ім. В.В.Докучаєва, спроектовані відомим архітектором О.М.Бекетовим, по вулицях Артема, 44 і Мироносицька, 92 (колишня вулиця ім. Дзержинського); збудовані нові студентські гуртожитки. Це дало можливість значно розширити навчально-лабораторну базу інституту та забезпечити місцями проживання в гуртожитках усіх студентів.
З 1978 по 1990 рік у ХІМЕСГу функціонував факультет архітектури та сільськогосподарського будівництва, на якому навчалися студенти за двома спеціальностями: „Архітектура і планування сільських населених місць” та „Сільськогосподарське будівництво” за денною та заочною формами навчання.

20 квітня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів України за № 244 на базі Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства створено Харківський державний технічний університет сільського господарства, який став єдиним і провідним аграрним ВНЗ інженерно-технічного профілю IV рівня акредитації в Україні. А через 10 років, 12 травня 2004 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 991-р ХДТУСГ було присвоєно ім’я видатного вченого в галузі землеробської механіки — академіка Петра Василенка.

У тому ж 2004 році Президент України, враховуючи загальнодержавне та міжнародне визнання результатів діяльності ХДТУСГ ім. П. Василенка, його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, підписав Указ про надання йому статусу національного.

5 жовтня 1816 року імператор Росії Олександр І підписав Указ «Про заснування інституту земельного господарства» у Маримонті, передмісті Варшави.

Майже чотири роки тривав організаційний період. Комплектувалася бібліотека, добиралися колекції мінералів, гербарію, у розпорядження інституту були передані маєток, цегельний завод, хімічна лабораторія, винокурня, ділянка лісу, парк сільськогосподарських машин, стадо дійних корів, отара овець-мериносів тощо. Першим директором інституту був призначений відомий у Варшаві педагог Веніамін

Польське повстання 1830-1831 рр. проти репресивного режиму Російської імперії спричинило закриття Інституту земельного господарства у Маримонті. Лише у 1835 р. Рада Королівства Польського поновила роботу інституту. Поновлення роботи супроводжувалося багатьма змінами в організації навчального процесу, збільшувалася кількість предметів, що вивчалися.    

У 1840 р. до інституту було приєднано Варшавську лісну школу i він став називатися Маримонтським інститутом сільського господарства та лісівництва, який підпорядковувався безпосередньо Міністерству народної освіти. Дворічний курс навчання закінчувався землеробською чи лісівницькою практикою впродовж року. Уставом 1857 р. право навчатися в інституті мали лише особи, що закінчили повний курс гімназії чи реального училища.

У цілому за період з 1840 до 1861 рр. Маримонтський інститут сільського господарства і лісівництва закінчили 1287 агрономів і лісівників.

У 1862 р. інститут було переведено в посад Ново-Олександрію (Пулави) Люблінської губернії. Польське повстання 1863 р. та участь студентів і викладачів у національному русі зумовили закриття навчального закладу. Лише у 1869 р. університет поновив свою роботу.

1892-1895 рр. обов’язки директора Ново-Александрійського інституту виконував професор Санкт-Петербурзького університету, відомий учений-природознавець і педагог В. В. Докучаєв. За часів його керівництва були внесені суттєві зміни до навчальних програм, запроваджено викладення економічних наук. В.В. Докучаєв вперше розробив і сформулював основні положення наукового ґрунтознавства, запропонував наукову класифікацію ґрунтів, заклав основи теорії відновлення природи. Зусиллями вченого в інституті у 1894 р. було відкрито першу у світі кафедру генетичного ґрунтознавства, а сам навчальний заклад здобув світове наукове визнання. Заслугою В.В. Докучаєва було укріплення викладацького складу інституту висококваліфікованими викладачами, запрошеними передусім з Петровської землеробської академії.

З початком Першої світової війни розпорядженням військового командування в 1914 р. інститут був евакуйований до Харкова. У листопаді 1914 р. розпочалися заняття в інституті, які проводилися в аудиторіях університету, технологічного і ветеринарного інститутів.

Після громадянської війни в Харкові встановилася радянська влада. В інституті налагоджувався навчальний процес, інститут був віднесений до розряду особливо важливих закладів, що передбачало його термінове повне забезпечення всім необхідним. Постановою РНК УРСР від 21 березня 1921 р. Ново-Александрійський інститут був назавжди залишений у Харкові і перейменований у Харківський інститут сільського господарства і лісівництва.

У 1923 р. для влаштування навчально-дослідного господарства інституту була передана земельна ділянка поблизу Нової Олексіївки загальною площею 620 га. Для лісового факультету інституту було надане Чугуєво-Бабчанське лісництво площею 8937 га.

Починаючи з другої половини 20-х – початку 30-х років постала ідея про побудову нових приміщень інституту за містом, правління інституту на своїх засіданнях навіть визначило об’єкти нового будівництва, розробило план і склад комісії, яка повинна була відповідати за будівництво за проектом архітектора А.М. Бекетова. Але подальші події перекреслили реалізацію цих планів.

У 1929-1930 рр. здійснювалися так звані агропоходи на село. Для Харківського СГІ політика радикального перетворення українського села мала суперечливі наслідки. Викладачі і студенти інституту були втягнуті у боротьбу з „куркульством” і „ворогами народу”. Саме в цей період розпочалися масові сталінські репресії.

У зв’язку з розукрупненням сільськогосподарських вищих навчальних закладів Харківський СГІ 28 червня 1930 р. був реорганізований і перейменований на Харківський інститут зернових культур у складі одного агрономічного факультету. Лісівничий факультет був реорганізований у Київський інститут лісового господарства. Інженерно-меліоративний факультет був переведений в Одесу як окремий заклад. На базі кафедр механізації сільськогосподарського виробництва і фізики був створений Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства.

Розвиток інституту було перервано Великою Вітчизняною війною. Суворою тишею порожніх аудиторій проводжав вуз на фронт своїх студентів i викладачів. Більшість викладачів і співробітників інституту ввійшли до складу 7-го окремого піхотного винищувального батальйону народного ополчення, комісаром якого був призначений секретар партійної організації інституту І.І. Бакулін.

У жовтні 1941 р. інститут було евакуйовано до міста Катта-Курган Узбецької РСР. В евакуації інститут продовжив роботу з підготовки спеціалістів-аграрників, розвивалися наукові школи, запроваджувалися досягнення науки у виробництво.

У жовтні 1944 р. інститут повернувся до Харкова. У складних умовах воєнного часу і відбудови інститут очолив академік АН УРСР, професор О.Н. Соколовський. Під його керівництвом здійснювалася величезна робота з відродження навчально-виробничої бази, зруйнованої гітлерівцями під час тимчасової окупації. У 1944 р. було відкрито факультет інженерів землевпорядкування, у 1945 р. розпочато випуск спеціалістів зі спеціальності „Овочівництво і виноградарство”, а в 1946 р. створено факультет агрохімії і ґрунтознавства.

У березні 1946 р. з нагоди 100-річчя від дня народження видатного вченого-ґрунтознавця В.В. Докучаєва інституту було присвоєно його iм’я.

У 1959-1969 рр. Харківський сільськогосподарський інститут очолював професор О.М. Грінченко, у 1969-1993 рр. — професор Г.Ф. Наумов. За цей період вуз зміцнів, виpic у сучасний, добре оснащений науковий i навчальний заклад. Ці роки увійшли в історію інституту як період широких міжнародних зв’язків. У нас навчалися i одержали дипломи про вищу освіту близько 2 тис. іноземців – вихідців з 75 країн Європи, Азії, Африки, Латинської Америки.

У 1988 р. на агрономічному факультеті було відкрито спеціальність „Селекція і генетика сільськогосподарських культур”.

У 1991 р. рішенням уряду інститут було перетворено у Харківський державний аграрний університет iм. В.В. Докучаєва.

У 1998 р. в університеті відкрито відділення лісового господарства, яке згодом у 2002 р. перетворилося у факультет лісового господарства. Таким чином цей факультет відновився втретє за роки історії закладу.

Указом Президента України від 27 березня 2002 р., враховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності ХДАУ та його вагомий внесок у розвиток національної освіти і науки, університету надано статус національного.

Вищий навчальний заклад веде свою передісторію з 1893 року від Вищого Комерційного училища імені імператора Олександра III, яке мало декілька підвідділів (факультетів): економіко-комерційний, банківсько-страховий, підвідділ місцевого господарства, промисловий відділ. У 1916 році училище було трансформовано у Харківський комерційний інститут.

Продовженням славетних традицій комерційної освіти Слобожанщини стало відкриття в 1929 році Харківського інституту радянської торгівлі, який здійснював підготовку фахівців вищої кваліфікації для системи торгівлі та підриємств харчування.

Велика Вітчизняна війна обумовила тимчасове припинення діяльності інституту. Після війни у Харкові продовжив роботу інститут радянської торгівлі, який у 1959 р. було переведено до Донецька, а в Харкові залишився вечірньо-заочний факультет тепер вже Донецького інституту радянської торгівлі.

Новітня історія починає свій відлік з 1 липня 1967 року, коли на базі зазначеного факультету Наказом Міністерства торгівлі УРСР від 29 квітня 1967 року за № 125 згідно з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 7 березня 1967 року за № 198 та Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 7 квітня 1967 року за № 223 створено Харківський інститут громадського харчування. Йому було передано майно факультету та контингент студентів вечірнього та заочного відділень, які навчалися на факультеті станом на 1 липня.

Інститут здійснював підготовку фахівців за спеціальностями: 1011 – Технологія та організація громадського харчування; 1729 – Економіка торгівлі; 1737 – Бухгалтерський облік; 1732 – Товарознавство та організація торгівлі промисловими товарами; 1733 – Товарознавство та організація торгівлі продовольчими товарами.

Від початку організації інститут був підпорядкований Міністерству торгівлі УРСР, яке за Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1992 року за № 234 було трансформовано у Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України.

Постановою Кабінету Міністрів України за № 719 від 25 грудня 1992 року Харківський інститут громадського харчування підпорядковано Міністерству освіти України, а Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 1994 року надано новий статус – Харківська державна академія технології та організації харчування (ХДАТОХ).

До 35-річчя діяльності вузу Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 577-р ХДАТОХ надано новий статус – Харківський державний університет харчування та торгівлі (ХДУХТ).

За роки свого існування Харківський державний університет харчування та торгівлі зберіг і примножив головне – галузеву спрямованість, високу якість підготовки фахівців, науково-методичну базу, висококваліфікований професорсько-викладацький колектив, науковий потенціал.

Так склалося, що якраз у Харкові було відкрито перший в Україні ветеринарний навчальний закладу I розряду (вищий) у 1851р, першим в Україні став готувати вчених – зоотехніків Харківський зоотехнікум (з правами вищої школи), відкритий у 1920 р на базі Харківського землеробного училища (1855 р). Об’єднання двох споріднених вузів відбулось у 1960 році за Постановою Ради Міністрів УРСР на базі Харківського зоотехнічного інституту.

Харківський ветеринарний інститут (1973 р.) у Російській імперії був другим вищим навчальним закладом після Петербурзької медико-хірургічної академії, що готував ветеринарних спеціалістів. Також це був перший вищий навчальний заклад, який відокремився від Харківського університету і набув статусу самостійного.

Історія Харківського ветеринарного інституту зберігає пам’ять про його видатних організаторів і вчених. Особливу шану, славу і гордість складають Почесні члени і Почесні професори. Це лауреати Нобелівської преміі: академік АН СРСР І. П. Павлов, і професор І. І. Мечніков; професор В. Я. Данілевський, професор М. М. Бекетов.

Провідні вчені ХВІ самовіданно працювали над подоланням інфекційних хвороб тварин: чуми, сапу, ящуру, сибірки. Успіхом завершилась багаторічна дослідницька робота професора Л. С. Ценковського. У лабораторіях ХВІ він та його колеги – молоді вчені І. М. Садовський та О. П. Шалашніков винайшли метод приготування вакцини проти сибірки.

За заслуги з підготовки ветеринарних спеціалістів, з розвитку ветеринарної справи і науки Харківському ветеринарному інституту у 1914 році присвоєно почесне на той час звання Імператорського, він став найменуватись Імператорським Миколи І інститутом.

До наших днів зберігся навчальний корпус ветеринарного інституту, в якому він функціонував з 1855 р до 1960 р., до об’єднання з Харківським зоотехнічним інститутом. Тепер в ньому розмістився будинок творчості для дітей та юнацтва.

Не менш славна історія створення і розбудови Харківського зоотехнічного інституту, заснованого на базі Харківського землеробного училища. Тут навчались і працювали особистості, які в майбутньому стали всесвітньо відомими вченими, винахідниками, діячами культури і літератури. Це академіки ВАСГНІЛ: М. Ф. Іванов, А. П. Редькін, М. І. Дьяков, В. С, Пустовойт, М. Д. Потьомкін; винахідники бджолярського знаряддя – В. І. Ломакін, М. В. Ломакін; творець соснового бору на території ХЗУ (тепер ХДЗВА), талановитий його організатор, винахідник садильного «меча» особливої конструкції – О. А. Колєсов.

В історію Харківського зоотехнічного інституту (1929 – 1960рр) вписані славні імена його організаторів і директорів, серед яких особливе місце займає В. В. Мацкевич, директор ХЗІ у 1938 – 1946 роках. Його діяльність була тісно пов’язана з подіями, які відбувалися в Україні у той період. Це евакуація інституту до Алма-Ати у вересні 1941р, відновлювальні роботи після вигнання німецьких загарбників із студентського містечка у серпні 1943р. Подальша його робота пов’язана з керівними посадами у міністерстві сільського господарства: міністр сільського господарства УРСР та СРСР у 50 – х роках ХХ ст.

Важливу роль у зміцненні матеріально-технічної бази інституту і навчального господарства відіграв директор ХЗІ (1946 – 1960рр) і ректор ХЗВІ (1960 – 1962 р.р.) член – кор. ВАСГНІЛ, професор М. І. Книга.

Під його керівництвом продовжилась реконструкція навчальних корпусів та будівництво нових приміщень і об’єктів; постійну увагу приділяв зміцненню науково-дослідного господарства «Прогрес». Створене унікальне стадо симентальської породи, побудований молокозавод, що випускав високоякісну продукцію. На той час студентське містечко було прекрасно облаштовано.